тепер моя домівка це спогади
туди повертаюся після прогулянки війною
туди приходять жінки
з оголеними руками
і вимішують тісто
для духмяного хліба
приходять діти
яких разом із батьками
ще не обстріляли в Бучі
з відстані в п’ять метрів
і які ще не дихають через трубку
в 17-й лікарні
бо їхні легені
ще не пробиті
а тазові кості
не подроблені
інколи приходиш ти
я відчуваю твій запах
і відчуваю твої погляди
що пірнають
у мої зіниці
у спогадах не прокапує кран
не прокапує кров
не ридає вібродзвінок телефона
аж до смерті акумулятора -
бо там знімають слухавку
я приймаю душ і з лійки не течуть крики
у спогадах вуха закладає
мішками з піском
очі застеляє
м’якими карематами -
триває кругова оборона
від реальності
у спогадах немає війни
я не хочу дому зі спогадів -
я хочу вогню зцілення
