Ось так муруємо свою хатку з вівтариком,
на якому гойдається золоте яєчко - писаночка,
велике і гарне, аж до небесної стелі;
пишаємося, милуємося, тішимося...
Аж раптом миша, така звичайна, сіра, -
із темного, незвіданого, холодного і страшного
підземелля;
та, яка нахабно і непомітно залазить у чисті, теплі хатки,
псує харчі і речі,
лишає безлад, сморід і бруд, -
маленька нікчемна миша
своїм миршавим плюгавеньким хвостиком....
Добре тому,
хто загинув під уламками,
Але їх мало.
Більше тих, які змерзлими безхатьками
із захованим в очах сумом
йдуть далі по життю,
шукаючи таку саму, теплу і кольорову хатку
небесну стелю якої підпирає
прекрасне і велике яєчко золоте - писаночка.
