Тёплый пунктир украинского суржика,
приграничный.
Боец прикуривает с четвёртого раза
обмороженными пальцами.
Дома облизываются длинными языками
посеревших занавесок в выбитых окнах.
– Люди и раньше никому не доверяли,
будьте снисходительны, – говорит женщина,
худая и чёрная,
она словно долго стояла вблизи солнца,
обуглилась.
Приготовленный ею суп
золотится в мисках. Отвоевание
сегодня углубилось на несколько новых жизней.
– Их расстреляли прямо за углом,
вон холмики во дворе.
Тот, кто сдал, живёт
в семи хатах отсюда, у него на белой стене
выложена калина из красного кирпича,
никак не спутать.
Была когда-то особенно лютая зима,
и голодные птицы прилетали клевать
каменную калину.
Разбивались, беспомощно
дёргались на снегу.
Откуда взять столько любви, чтобы пережить?
И я вспоминаю твой нервный смех:
подсвеченный этим ландшафтом,
как тень в солнечных часах,
он указывает направление движения.
Я разыщу эти кости святые,
прочитаю все гранитные портреты.
Я найду здесь живую красную калину
для голодных птиц.
19.03.2023
(Перевод с украинского)
РЕКОНКІСТА
Теплий пунктир українського суржику,
прикордонний.
Боєць прикурює із четвертого разу
пальцями обмороженими.
Будинки облизуються довгими язиками
посірілих фіранок у вибитих вікнах.
– Люди й раніше не довіряли нікому,
будьте поблажливі, – говорить жінка,
худа і чорна,
ніби довго стояла заблизько до сонця,
обвуглилась.
Приготований нею суп
золотиться в мисках. Відвоювання
сьогодні поглибшало на кілька нових життів.
– Їх розстріляли просто за рогом,
он горбки у дворі.
Той, хто здав, живе
за сім хат, у нього на білій стіні
викладена калина з червоної цегли,
ніяк не сплутати.
Була колись особливо люта зима,
і голодні птахи прилітали дзьобати
кам’яну калину.
Розбивалися і розгублювалися,
тіпалися на снігу.
Звідки взяти стільки любові, щоби пережити?
І пригадую твій нервовий сміх:
підсвічений цим ландшафтом,
ніби тінь у сонячному годиннику,
він вказує напрямок руху.
Я відшукаю ті кості святі,
прочитаю всі гранітні портрети.
Я знайду тут живу червону калину
для голодних птахів.
s
