(ВІРШІ В УКР.ПІДРУЧНИКАХ)Сьогодні хотів поділитися з вами віршиком,але залишу на наступні рази,бо знайшов дещо в підручнику (Українська мова та читання:підруч.для 2 кл.закл.загал.серед.освіти ( у 2-х частинах): Ч.2/ О.Л.Іщенко,С.П.Логачевська.-Київ: Літера ЛТД,2019). Можна по різному ставитися до дитячих оповідань. Вони бувают різними,і здатні формувати дитячу психіку ще змалечку.
Можливо я занадто прискіпливий до дитячих творів,але чи не зарано занадто відверто грубі твори розміщувати для другокласників? Ми говоримо про слабкі віршики,і незавжди якісну поезію. Але яким чином в шкільну прорграму потрапляють такі твори? "... І Третя Свиня пророхкала: «Забирайся до своєї облізлої бабці!"..." Можна посміятися і перевести все на гумор,якби не багато але... Жартівливий твір,який може принести свої результати пізніше.
Чекаю ваших коментарів...Правдива історія
про трьох поросятКожен знає історію про трьох поросят. Або ж думає, що
знає. Я розповім вам маленький секрет. Тільки мені відомо, як усе справді було.
Я — вовк. Олександр Вовк. Можете називати мене Олесь.
Не знаю, кому було вигідно зробити з мене ВЕЛИКОГО
СТРАШНОГО ВОВКА. Так, вовки їдять милих звіряток —
кроликів, овечок, свинок. Це життя. Якби вареники були
милими, вас теж називали б великими і страшними.
Та історія — брехня. Усе сталося через нежить і склянку
цукру.
Якось пік я пиріг бабусі на день народження. Я мав
страшенний нежить. І в мене скінчився цукор. Тож я пішов
по цукор до сусіда. Він був свинею. Причому не дуже розумною. Збудував собі хату з самої лише соломи. Уявляєте?
Хто при розумі жив би в солом’яній хаті?
Звісно, тільки-но я постукав, двері впали. Я закричав:
«Пане, ви тут?».
Відповіді не було. Я вже хотів іти додому. І залишити
кохану бабусю без пирога. Аж тут мені засвербіло в носі…
і я ЧХНУВ. І той бісів хлів розвалився! А посеред сіна
лежала Перша Свиня. Нежива…
Я взяв би гріх на душу, якби залишив готову вечерю...
Стало трохи легше. Та цукру нема. Тому пішов до іншого
сусіда. Це був брат Першої Свині. Розумніший, але не сильно. Він збудував хату із хмизу. Подзвонив у двері. Ніхто не
відгукнувся.
— Пане, ви тут?
— Іди геть, вовче! Я голюся. Щетина сильно відросла.
У носі знову засвербіло. Я злився. Терпів. Намагався
прикрити рота. Але все одно ЧХНУВ!
І ви не повірите: хата того кабанця розвалилась! Коли ж
курява спала, він лежав мертвим.
Ви ж знаєте, що їжа псується. Тож я зробив єдину річ,
яку міг та мусив зробити. Повечеряв знову. Мені було
дуже кепсько...
У наступній хаті жив брат Першої та Другої Свині. Схоже, увесь розум сім’ї пішов до нього. Він побудував собі
цегляну хату.
Постукав. Тиша. Покликав: «Пане, ви тут?» І знаєте, що
той підсвинок відповів? «Іди геть! Не турбуй мене!» А мав
же, мабуть, цілий мішок цукру. І не дав і дрібки! Яке
свинство!
Я вирішив іти додому і зробити бабусі гарну вітальну
листівку... Але мене здолав нежить. Я чхнув знову. І Третя Свиня пророхкала: «Забирайся до своєї облізлої
бабці!».
Зазвичай я досить спокійний. Та якщо хтось ганьбить
мою бабусю...
Коли приїхала поліція, я виламував двері. А потім журналісти дізналися про двох свиней, якими я повечеряв.
І зробили з мене ВЕЛИКОГО СТРАШНОГО ВОВКА —
вбивцю поросят. Бо кому цікаво читати про хворого
вовка, який шукав цукор?
Ось така історія, малята. Вам розказали трохи не те.
А може, ви маєте склянку цукру?
За Джоном Сьєжкою. Переклад Івана Іщенка
