/вільний переклад вірша Ніколіна Савеська, Північна Македонія/
Була тобі зупинкою останньою,
яка ховала від утоми світу.
Й не знала, чи в мені шукав кохання ти?
Чи просто у комфорті ліпше жити?
Це сумно. Мрії бились об реальності:
постійності в коханні так замало...
Чомусь твої слова і вчинки марні всі,
Кривавив потиск рук... а я трималась.
Але я все одно тебе покинула.
І час поволі поглинав всі мрії.
Зітерті спогади не били силою:
програла битву… то ж вони не гріють.
Пішов… струснувши зранену за плечі ти,
Я на мільйон частин сіклась одразу.
Текло розчарування з мрій попечених.
Аж доки з дна, нарешті, піднялася.
Як довго ж я до себе поверталася!
Палка душа, ображена – хворіла.
У пошуку обходив ти квартали всі,
Бо ще не вірив силі перевтілень…
Повір, мене зустрівши, стане боляче:
в очах – зневага…Їм – тебе кохати?
Обіймів не чекай – уже не поруч я.
Без мене будеш… хоч і з усіма ти.
Тобі мою відсутність не заповнити.
І знаю: поміняємось місцями.
Благатимеш розбитої любові ти –
я обіцяю.
Оригінал:
RÉINCARNATION
Uvek sam bila poslednja stanica
na kojoj si stao kad bi se umorio od sveta
a ja nisam znala da li je tražio ljubav
ili samo privremena udobnost
tužno je, ali stvarnost je uvek rušila moje snove
u tebi nisam prepoznala večnost
dolazio si samo kad sam ja odlazila
krvarila sam od snažnog stiska tvojih ruku
ali ipak sam te ispustila
vreme te polako gutalo
i izbrisalo iz mojih sećanja
izgubila sam bitku
pobedio si me i tiho otišao
i razbio me na milion komada
godine su prošle dok se nisam dignula sa dna u koje si me ti gurnuo
dok ne vratim osobu koja mi je najpotrebnija
da se vratim sebi
a ti
jednog dana ćeš biti bolan
kada u mojim očima umesto ljubavi videti prezir
nikad više nećeš osetiti moj zagrljaj
i svi će biti blizu tebe
ali nijedno prisustvo neće ispuniti moje odsustvo
obećavam.
