Так сумую, а не знаю,
Чи то я спогадами граю?
Чи минулим знемагаю?
Та подумки його благаю:
Де ти милий, пригорнися
Головою до мого тіла.
Мила моя озернися,
Краса любові вже зітліла…
Та ж очі досі у сльозах,
А голова картинками забита.
І вітру легкий ніжний смах,
Направить віри моєї вітрила.
Я завжди дивлюсь і молюсь,
Щоб глянув і на мене ти, любове!
Та знову я слізьми давлюсь,
Бо на душі глибоке горе.
Я так до тебе хочу, вуст твоїх,
Які мені давали жити.
До рук, що змити сліз моїх,
Так і не змогли, наївні діти…