буде сомик зміїтися на мілині
буде мох на південній приморській стіні
де вітри один з одним занадто різкі
ми такі як і вперше — але не такі
лише я лише ти і між нами лише
дерев’яні мости як бувале кліше
тиха нічка каправа невинність сама
із мостами підпалює навіть лиман
а вода прогорає мов нафта до дна
хто казав що вода не горить бо вона
заглибока неначе кроляча нора
і замокра як осінь якій вже пора
як дожевріє мул буде опік і змрок
буде міст ніби зведений д’горі курок
що від скроні до скроні водитиме нас
кожен раз як останній – і потім ще раз
05.08.20