Нас вилили із крові і люті
У темряві де віра забута,
Де біль лише міряє ночі,
Дихання зупиняє у грудях.
Хто тут я кричу із ненавистю,
Немає нікого навколо,
Я звик розмовляти з собою.
І ось серед ночі схоплюся,
І темрява давить на груди,
Стромить наче камінь у рані,
Мовчанка пронизливо нудна.
Це казка я вірю напевно,
Що ти мене приймеш із жалості,
Без крику, без дивного шепоту,
Ти руки протягнеш до горла,
Ненависть тяжка, божевільна,
І вітер гайне у віконце,
Щоб лють видерти з тіла,
Нахилиться тісно до серця,
Щоб ритм зупинити скажений.
