Згадую кришталевий звук, піднімаю до голови руки.
Павутиння Всесвіту весь день рветься і застрягає у волоссі.
Вночі, коли очі вже злипаються від втоми,
Обережними пальцями збираю нитки того, що не збулося.
Збираю, аби завтра вдосвіта зсукати нитку, сховати клубок до кишені,
І кожен день намагатися прокласти лабіринтом стежку.
Поки не вдається - та часу все ще вдосталь у мене.
Які б мінотаври в лабіринті не мешкали.
Ходіть за мною, всі, хто здався, впав у зневіру,
Всі хто обрав сон і полишив спроби.
Якщо мені не вдастся - я хоча б посію віру.
Хтось із вас неодмінно зробить.
