Оце заповнювання порожнеч,
майбутніх днів оця саморозтрата
за многотою гри, котра ступає
попереду страждання і кладе
пов'язку запобіжну, щоб тобі,
де збиралося боліти не чути
із дня на день - от-от лише туман
ледь вирозоріє за поворотом
найменьшого дерзання. Цей півсон
самоосліплої душі, ця туга
самаокрадання - то є життя
таємний смисл. Мала подоба горя,
що грається в домашньому театрі.
Та геніальної сягає гри
людска непогамованність - і к чорту
летить увесь обридлий антураж.
Як тяжко чутися душі зголілій!
І зимно як! І зоряно. Плечима
жиночими здвигає, чоло підносить,
і сині пальці пучкою складе,
то й молиться до черноти в очах
під бескраєм озореної ночі,
проламаної місяцем блідим.
Перевод.
Вот это освещенье пустоты,
сожжение грядущего в забавах,
которое шагает впереди беды,
предохраняя тело от расплаты -
едва туман рассеется вдали
малейшего стремления к творенью.
То дрёма безразличия души
и результат тоски растленья -
то жизни тайный смысл, подобие беды,
что в роль вошла на треснувших подмостках,
и достигает в действе высоты
людская неусидчивость, упёртость -
к чертям летит постылый антураж.
Как неприятно быть душе раздетой!
Дрожит и молится до помутненья глаз
под небом вспоротым луною блеклой.
