ЇЇ сумне лице - красиве,мов туман,
а посмішка - солодка,мов мед з цілющих трав.
Очі безмежно гарні, дурманять душу й серце,
димки кружляють п'яні,мов штормом у фортеці.
Волосся довге й далі, о водоспад чудесний,
шовковими стрічками ховають сад небесний.
Від погляду п'янкого, мов неспокійне море,
втрачається дар мови, і тіло невагоме.
Голос миліший пісні, поеми,книги, твору,
і слухав би найдалі, її мов нагороду.
Почервонілі щічки,мов полум'ям без жалю,
чарують його тіло,від серця до шпиталю.
А вушка мов ельфійські,з волосся виринають,
і серце вже йде пішки,і струни красно грають.
І кожну мить, мов днину, думки малюють погляд,
і більш нема нічого, крім цих рядків на огляд..
