Сиділа смерть у себе в кріслі,
Перед каміном із вином.
Старі шпалери вже облізли
І чорний кіт спить під столом.
Немає подруг, близьких друзів,
Лише робота, дім і все.
Ну от таке життя в напрузі,
Ніхто і в гості не зайде.
А вона мріяла, як жінка,
Щоб був портрет і гарні фото.
Щоб власна у Facebook сторінка
І вихідний був по суботах.
Але нажаль її сприймали,
Не як модель для малювання.
Чомусь всі зразу помирали,
Чи від страху, чи хвилювання.
А ті картини із косою,
Там де вона худа, як кістка.
Не порівняти із красою,
Це жнець культури! Модерністка!
Вона не раз вірші писала,
Про стиглу вічність, сенс життя.
І чорному коту читала,
А той мурчав… для співчуття.
27.12.23р. Олександр Степан .
