Очі не були мокрими,
хоча у душі води по горло,
сльози не мали смаку,
а відчай ніколи не мав голосу.
Надії завжди були крихкими,
а душа не знала про тепло,
серце завжди йшло в атаку,
а щит серця був подібний Кроносу.
Губи тремтіли, мов у молитві,
а розуму не вистачало сили.
Чого досягли ми у цій гонитві,
так того точно і не просили.
Бажань чимало, на жаль,
боролися за них, мов хижаки.
І кожен труп вкриватиме вуаль,
на тому світі ми не будем чужаки.
