Коли ностальгія за втраченим раєм
стисне так сильно, що забуваєш дихати,
бо життя стало зовсім не милим, -
скажи собі : дихай.
Дихай глибоко і повільно
і думай тільки про це.
Дихай, як дихають пташки,
не знаючи, що принесе їм прийдешній день.
Дихай, як дихають бджілки,
невтомно збираючи свою поживу,
хоч її і заберуть потім.
Дихай, як дихає земля,
хоч і обпалена й пошматована.
Дихай, як немовля, щойно народжене,
що не знає ні бід, ні радощів -
воно просто живе.
І ти просто живи і дихай,
просто являй собою життя
на цій прекрасній і незбагненній
планеті.
