День захмарений погас, і ночі мла
В небі стелить темно-сірий полиск, –
За садочком, наче привид, виплива
Тьмяний місяць серед хмар прозорих…
Це мені у душу присмуток вселя.
Там далеко місяць в сяйві сходить,
Там безкрайні мальовничі небеса,
Зорі у блакиті хороводять…
Там повітря вечорове спочива.
В пошуках утіхи сон мій бродить
Поміж хвиль піни́стих сизуватих хмар,
Де сіяння розсівають зорі…
Бляклий місяць крізь хмарини позира.
Сон нічний у небі заблудився,
Човником своїм легким снує між хмар
Там, де щойно місяць засвітився…
Неба волею витає смуток мій.
Думоньки мої далекозорі!
Мабуть, не діждусь я слави ваших днів,
Що засяють сонечком ранковим!
Зрідка видно трепетне сіяння зір…
А душа і плаче, і сумує,
Та поволі думи полоняє ніч,
В забутті пестливо сон цілує…
Місяць розсіває сяйво врізнобіч,
Часом гордо зорі блиск дарують…
06-12.07.2018
