О Венеро! Цілителько почуттів!
Я йду до тебе дорогою що була створена світлом!
Прийми мене як коханця і сина свого!
Сади денних та нічних бажань повідали мені небо,
Коли я сидів тут у поглядах осені. Цей прекрасний бокал
Промарнованих життів, людей, почуттів я випив у саду
І коли сходила вечірня зоря я зрозумів смак моря.
Я той хто пливе ,я той ,хто не страждає надіями вікон.
Я той хто відчув чуттєвість неба.,
я занадто багато часу провів під дощем.
Я пам’ятаю той час, коли ми були щасливі.
Я пам’ятаю той час ,коли це зрушилось,
Тоді напевне диявол впився моїм безчестям
І я спав вкритий іконами, ситий по горло імлистим почуттям
Я вдягаю квітучі вінки на голови небесностям
Мене прогнала людська непорозумілість,
І тепер осінь єдина мене розуміє, а я повідаю їй
Таємницю того що вона ще не бачила у цих світах,
Ми будем займатись коханням з нею!
Я вирішив стати іншим.
Я вирішив стати проповідником, який проповідує
Вино і секс, розповідає про Божественність і
Мастурбує на крила осені, під світлим місяцем,
Коли біле світло засліплюють очі…
Знаєш, мені так прекрасно ніколи не було,
Коли я створив твій образ, і маленький кораблик,
Яким ти гралася з осінню у ванночці світла.
Хоч я Священик, хоч у мене паморочиться голова,
Я знаю, прийде час і всі будуть щасливі!
….і всі будуть щасливі!
