Давно – ще років з двадцять десь тому,
Я з подивом читав Пророче Слово:
«Ну, звідки та візьметься лють? Кому
Захочеться в «совку» сидіти знову?»
А бачте? Час прийшов – і вуаля!
Те Слово Боже втілене в реальність!
І горе знов прийшло із відтіля,
Де вже, здавалось би, реванш - банальність!
А ще десь років так чи шість, чи сім
Я потерпів отут від зради «друзів»:
І знав тоді, що згодом їм усім
За все те доведеться жити в тузі.
Звертався, кликав і попереджав –
Але глухими стали їхні вуха!
І я змирився… Жниво Бог пожав.
Та знову чую від Святого Духа:
«Іди до них, Мій заклик передай –
Хай каються усі за свою впертість
І гострі запитання задавай,
Тестуючи правдивість та відвертість.
Дошпенту* наросла у пеклі лють
І виплеснутись знов на них бажає.
Скажи їм, хай на Мене не плюють,
Бо час настав для нового врожаю!»
Ось я й прийшов. Питаю. Ні ґу-ґу!
Нікому не потрібна Божа правда.
«Чому таку завищену вагу
Ти Слову надаєш? Це твоя вада!» -
Збиткуються. Ой, люди, горе вам
Зароджується прямо в ваших душах!
Невже ж бо вашим впертим головам
Невтямки, що Господь те зло роздушить?
Ген закипає ярість* в казанах,
І вершник вже сідлає вороного -
А ви і досі ще в своїх гузна́х
Ховаєте тупі чортячі роги!
Ви пнетесь шкіри власні вберегти,
Тому й влаштовуєте тут брехні концерти,
Яких бобри* такі влаштують вам кранти* ,
Коли живі всі заздритимуть мертвим.
дошпенту* - гуцульське: понад міру, повністю, доверху, цілком.
ярість* - справді є таке українське слово, не русизм.
бобри* - жарг. Замовники
кранти* - безнадійні часи, випробування, страждання і муки.
