Осанна! Осанна!
Розіпни! Розіпни!
Так би не фукали,
Якби утямили,
Що війна триватиме сто років…
Війнонька, яку нам залишили
Діди, вітці…
Боїще, яке ми передамо дітям,
Онукам, правнукам, пра-пра-пра..
Дондеже не засохнуть болота,
Яка сумна новина…
Чи не чезнемо ми,
Бо не народжуються діти,
У величезній кількості…
Тільки навпісля/до
Аборта двадцятого…
Вишкребки, висерки,
На старості літ…
Без мизинців, мизинок,
Середній палець в однині,
На самоті…
І те не у всіх..
Замість малят
Цуци, рибки, коти,
Етцера, тощо і так далі…
Війна ще буде сто років…
Тату на макитирі…
Отже, нема чим на концерти кобзона,
Та імені олександрова хора
Купляти квітки,
Наголос на и,
А барабам букетики,
З чотирьох кактусів тільки,
У підніжжя палі осинової ,
Могил наголів`ї
пушкіністів-толстоєвських
якщо ще вона буде у них,
а не перетворяться вони
на компост-пудрет
для масних,
чорноземів України
Війна буде ще десять десятків літ…
Чортма гарматного м`яса,
Чим ворогів закидати…
Крий Господи від цього,
Не дай Матір Божа,
Платити молоху
надціну таку,
З чоловіків – кров,
З жінок – сльози.
Адже загибель однієї нашої людини,
Якщо навіть одубнуть русаків мільйони,
Це перемога Пірра,
Бо це кончина не просто людини,
А цілого Всесвіту – України,
Отже, Вкраїна – це не шмат землі,
А люди з Україною в голові…
Війна триватиме ще століття…
Бо порожні дома молитви,
Не моляться люди свої богам,
Не теплиться сердець лампада,
Отже храм – це не метафора,
Блакитної муті,
Шекоцних* омпних поцілунків…
Дітки ж візьмуться звідки?
З дупи?
З пупа?
Молитва – ось так повинна,
Звучати Україна,
В Лаврі,
На сонці-місяці,
Юпитері,
Марсі…
То як же Бог стане українцем,
Якщо ми його не кландаємо?
Не працює
Бездротовий зв`язок з Творцем…
Війна- ще довгих сотню років…
Карти брешуть…
Екстрасенсів на мінні юдолі
Розгрібати
Мистецтва свої показати
На ділі….
Війна буде ще сто літ…
Це протистояння покладе край війнам,
І наступне теж…
Світу потрібне глобальне
потепління сердець,
а чи є серця у блекландських
мерців та мерцесс?
Війна буде ще сто років,
А може вона звершиться
На днях?
А то й раніше…
У третій половині дня…
Уявімо радість буде яка!!!
Бо ми всі були впевнені,
Що все це закінчиться…
Мінімум через сто років….
19.12.23.
Шекоц(одеськ.)-огидний.
ID:
1006767
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Верлібр
ТЕМАТИКА: Воєнна лірика
дата надходження: 25.02.2024 13:46:52
© дата внесення змiн: 20.03.2024 06:12:45
автор: О. Хвечір.
Вкажіть причину вашої скарги
|
+1000 Згоден! Ґречно дякую за правдивий коментар! 
Коли людські голови заповнить розум, отоді настане мир і злагода.
