Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на базальт?
Біда не в тім, що ми осіли в місті,
що ні́коли звернутись до Богів.
Забули ми, як пахне поле чисте,
як зорепади піють для вітрів.
Колись мій дід мене сюди приводив,
щоб таїну я осягнути міг.
Вже сонце прокидається на сході,
Всевишній Бог сьогодні переміг.
17.03.24р.
