|
(казка)
Давним-давно, у дуже багатій та щедрій на добре слово країні, яка мала неймовірно співучу назву Мовляна, жив та правив король Алфавіт та його дружина Абетка.
Обоє мали добрі серця, гострий розум, а ще славилися великою мудрістю, якою дивували правителів сусідніх королівств.
Всякого було за час їхнього правління, бо мали багато заздрісників і недругів, котрі всякими способами намагалися нашкодити древній королівській родині та країні Мовляні загалом.
Подружжя було вже в літах, та мало воно від Бога один безцінний скарб – їхнє життя мало тривати доти, допоки житиме бодай один представник їхнього народу, тому в королівстві дуже шанували та цінували цю Небесну ласку, а разом з нею і короля з королевою та всіх їхніх нащадків.
Передалася ця благодать і на королівських дітей, онуків, правнуків.
Король Алфавіт та королева Абетка були багатими не лише на безкраї поля, ліси, гори, ріки, землі та статки, а й на сімейне щастя, бо народилося у них тридцять три дитини. Всі були наділені великою любов’ю, увагою і нікого з них не виділяли серед інших. Кожна дитина була важливою для сім’ї та королівства.
Сини та донечки були такими ж розумними й добрими, як і батьки.
Завжди гуртувалися, за всі справи бралися разом, або розподіляли між собою порівно.
А таке, як принижувати, ображати чи зазіхати на чуже, для них було недопустимим.
Одного разу зібрав король всю свою велику сім’ю за довжелезним столом тай каже.
— Дорогі моєму серцю дітоньки, я вже старий і виснажений розумовими баталіями з сусідніми королівствами, бо всі ви добре знаєте, що на протязі багатьох століть вони зазіхають на нашу Мовляну.
Але сьогодні, від страійшини-пластуна добровільної сторожі Апострофа, я отримав сумну вістку, що скоро на наше королівство буде вчинено новий напад. І на цей раз він буде дуже жорстоким і нещадним.
А тому маємо бути ще більш об’єднаними та згутрованими і рішення будемо приймати разом.
— І хто на цей раз є тим ницим нікчемою-боягузом, що задумав здійснити такий ганебний вчинок? — запитав красень Г-арт.
— Та хто-хто, сину... — витримав коротку павзу батько-король, — отой, що найчастіше це робить — східний сусід ЬІ. Бач, знову йому закортіло знищити наше королівство та все живе в ньому. Стверджує, що ми не маємо права на життя і що мови нашої не існує.
Король замовк задумавшись. Ніхто з дітей не наважився порушити тишу, бо батькові належало прийняти складне рішення, тому всі мовчки чекали.
— Синку І-йку, — раптом звернувся король Алфавіт до другого сина, — поки ми тут сімейну раду радимо, ти повідом, будь ласка, раду старійшин, аби через годину прибули до великої зали. І за пластуна Апострофа не забудь — наголосив король. — А! І, до речі, ти чому не розповів мені, що нещодавно оті Оборотні-Э хотіли схопити тебе за косу-оселедця? Нічого святого немає у них!
— А ти, Ї-нику, чому не повідомив про те, що тебе були закрили оті вражі діти Ёёки в темниці, через твоїх два чуба, аж поки Й-от із Ґ-етом не прийшли тебе визволяти?
— Та не хотіли тебе, дорогий батьку, у смуток вводити, бо й так маєш багато клопоту з отим ЬІ та його королівством ЬІСИЯ.
— Дякую вам, мої сини за турботу, бо й справді здоров’я вже не те, але більше так не чиніть. Нас багато, ми дружні, сміливі і в цьому наша сила! Лише гуртом зможемо подолати ворога!
Через годину король Алфавіт зайшов до великої осяяної сонячними променями зали, де його вже чекали вірні друзі-радники, з котрими він побував не в одній битві, захищаючи кордони дорогої серцю країни, її жителів, а також свободу слова і право говорити рідною мовою.
Він оглянув залу. На всіх стінах висіли портрети дітей королівського подружжя і біля кожного був напис — ВОНИ МАЮТЬ ЗНАЧЕННЯ.
Буваючи тут самі, чи запрошуючи сюди гостей, король з королевою одразу розвінчували сумніви чи вагання, які могли виникнути в останніх. Тут зразу все ставало на свої законні місця.
Посеред зали за широким круглим столом сиділи: генеральний обозний Наголос, генеральний суддя Знак Оклику, підскарбій Знак Запитання, хорунжий Тире, осаул Абзац та писар Аркуш.
Обвівши всіх серйозним поглядом король, із сумом в голосі, промовив.
— Вірні мої браття! Зібрав я вас на цю термінову раду, бо маємо обговорити дуже важливу новину, яка не є з добрих. Наші доблесні пластуни принесли мені вісту про те, що сусід ЬІ скоро піде на Мовляну війною. Він вже зібрав багатотисячне військо і тепер лише чекає слушної нагоди, аби здійснити свій план. А задум у нього дуже поганий — він хоче нас знищити та захопити королівство, аби заволодіти його багатствами і скарбами, аби нав’язати свою мову, звичаї. Тому маємо все обдумати та підготувати багато варіантів захисту і, навіть, контрнаступу, бо на цей раз битва буде останньою, кровопролитною, на жаль, але свобода і воля без крові не досягаються. Так вже є в цьому світі.
Всі мовчали та уважно слухали короля Алфавіта бо знали, що важливою рисою у спілкуванні є вміння вислухати, а вже потім почати висловлювати свої думки і приступати до обговорення.— З твого дозволу, мій королю, візьму слово першим, — притишено промовив генеральний обозний Наголос, який вирізнявся, з-поміж інших, глибоким грудним голосом. Коли він говорив, то його було чути далеко за межами зали, а тому на таких зборах він завжди висловлювався тихо, аби навіть мухи, які часто прилітали із сусідських боліт, не могли підслухати ані словечка. — На мою думку, для початку треба послати до короля ЬІ та його королівства ЬІСИИ гінця з вісткою про те, що якщо він таки надумає йти в наступ, то ми будемо чинити такий опір, якого вони ще не знали, не бачили, не чули та не відчували!
Здаватися навіть не подумаємо і балий прапор — не наш прапор. Ми — воїни! А так як правда на нашому боці, бо ніколи не нападаємо та не завойовуємо чужого, тому Бог нам допоможе.
Зразу після того, як обозний Наголос завершив висловлювати свою думку, король Алфавіт дав наказ покликати гінця Дефіса.
— Друже Дефісе! Сьогодні я, король Алфавіт, наша рада старійшин та весь народ Мовляни доручаємо тобі особливо відповідальну справу та покладаємо велику надію на твій мовний хист та вміння переконувати. Знаємо, що, в даному випадку, це майже неможливо, бо самовпевненість, хитрість, а ще велика ненависть та злість заполонили серця короля ЬІ, його свити й народу. Та все ж спробуй.
Мабуть тобі знову доведеться зустрічатися з його послом, отим впертюхом Твердим Знаком, тому вже знаєш — як тільки він почне опускати свою нижню щелепу нижче грудей, то марна справа. Сідай на коня та мерщій повертайся додому.
За наказом короля було осідлано найвитривалішого та найпрудкішого скакуна і Дефіс вирушив в дорогу.
Довго тривала рада старійшин. Кожен мав слово і кожного уважно слухали.
Про що вони говорили і про що домовилися знав тільки стіл, але, на щастя, він був на боці короля.
Через чотири дні повернувся гінець Дефіс із звісткою про те, що його навіть не прийняли для розмови, а тому королем Алфавітом було скликано всіх мешканців Мовляни на центральний Майдан, звідки той звернувся до свого народу.
— Народе мій!
На порозі Мовляни, з дня на день, з’явиться її найзапекліший злісний ворог — король ЬІ зі своїм багаточисельним військом. А тому настав час нашої вирішальної битви!
Ми не можемо більше терпіти принижень, боятися погроз чи йти на поступки лише через те, що вони переважають нас у кількості.
Звичайно, це дуже важливий аргумент, але чаша терпіння переповнилася і ми дамо бій!
Він буде останнім і переможним! Досить з нас брехливого миру!
— Дамо бій! Дамо бій! — залунало звідусіль.
— Слава Мовляні! Слава королю Алфавіту! Хай живе наша мова! Вона має значення! —скандував народ.
— Пам’ятай, народе мій, що сьогодні ти обрав шлях Світла! А цей шлях завжди супроводжується битвою! Тож будьмо сміливцями!
Я, моя дружина Абетка, моїх тридцять троє дітей, онуки, правнуки, а також вся рада старійшин стаємо разом із вами в один ряд нашого славного війська!
Тримаємо стрій!
З цими словами король осідлав свого вороного коня Крапку.
До нього долучилися всі його онуки, правнуки та королева Абетка. Її біла Кома гарцювала та била копитом по бруківці.
Народ, озбровішись гострими перами, колючими крапказкомами і міцними фразами, став єдиним живим щитом на початку сірої зони, яка відділяла два королівства.
Тридцять троє королівських дітей допомагали людям копати рів, викладати перешкоди із двокрапок, трикрапок і скісних.
Виклавши високими дужками міцний мур, вони залили густим чорнилом всі проміжки.
Король, побачивши таку відданість країні, мужність та відвагу свого народу, аж розчулився та зронив сльозу.
В авангарді, на гриватих конях, поряд з королем Алфавітом були його вірні друзі — побратими старійшини-радники.
— Батьку, — враз крикнув син У-к, який знаходився найближче до велетенської брами, що завжди першою приймала на себе удар ворога, — бачу їх! Бачу оту орду, що наступає!
— Готуйсь! — віддав наказ король.
І тільки він хотів виїхати на своєму коневі вперед, аби очолити військо, як його випередили діти, собою прикривши старенького батька.
Молоді та дужі У-к, К-ра, Р-а, А-їн, Ї-н, Н-а та А-а з’єднали свої руки і від того сталося справжнє диво, бо все надовкола засяяло такою силою, що ворог був ним засліплений та змушений відступити.
Дивувалися цьому і король, і королева, і їхні діти та весь народ, бо лише цих сім, з тридцяти трьох, дітей могли творити такі дива.
Відтоді, на тій величезній брамі, силою надзвичайного сяйва об’днаних рук з’явився напис УКРАЇНА.
Король Алфавіт з дружиною Абеткою продовжують правити у Мовляні. Мовлянський народ навчився берегти, шанувати рідну мову та писемність. Тепер її знають всі.
А що ж сталося зі злим королем ЬІ та його країною ЬІСИЯ?
Подейкують, що він луснув, як та атомна бульбашка, яка була у нього в голові, а народ досі за ним плаче...
Марія Дребіт
17.03.2024 Португалія
ID:
1008901
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Поема ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 19.03.2024 14:44:25
© дата внесення змiн: 19.03.2024 14:44:25
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|