Я просто людина, я дихаю куцо й невпевнено –
Легені ж мені забиває від вітру і дум
Я просто людина, шукаю якогось берега
Я падаю, повзаю, плачу, підводжусь і йду.
Пристати б мені кудись, до якоїсь пристані
Де б’ється об скелі моря завбачлива тінь
І знати, що можу ось тут сповідатися відстані
Між вічністю серць і хиткими кордонами тіл.
Прибитись мені б, приліпитись, пристати, прибути
Знайтися б нарешті, осісти, і бачить, і чуть.
Я просто людина, я звично гублюся на пристанях.
Послухай же сповідь чи просто поруч побудь.