Єдине цінувати що годиться, то є Земля...
Мій Батько Землю своїм потом поливав,
А мати - сапку цілий день тримала,
І кожну, тою сапкою, рослину обіймала.
І я, ще геть малим - Батькам допомогав,
Хоча від серця признаюсь, у тому задоволення не взнав.
Від тих робіт, я мав лиш муки,
Бо дуже вже боліли коліна, ноги й руки.
Дід також Землю цінував, бо при царю, приватну - мав.
Але терпіли , бо немає іншого буття,
Земля то все, таке було життя.
Часи прийшли - забули всі про Бога,
А тим, що віру зберегли - в Сибір кістьми промощена дорога.
От там ці Люди згинули, пропали,
Тай зникли геть з Землі - порядки інші стали .
Спочатку - радісні пісні співали у колгоспах,
Та й грішми тішили трудадарів в радгоспах .
А потім - все оте кудись раптово ділось,
Як сон страшний, як бульбашка в повітрі розлетілось.
А Землю ту латофундистам віддали,
То ті взяли, та й враз її і продали.
Отож, тепер я узнаю,
Що ми живемо як в раю.
Лиш краплю маємо води, щоби напиться,
Та фіговий листок, щоби від сорому прикриться.
В. Небайдужий.
Квітень 2024 .
Село Зелені Кошари.
