Може справді… може марево
Наяву чи в забутті
Раптом я побачив сяйво
А у ньому була ти
Мабуть ти прийшла на стогін
Чи гукнув твоє ім’я
Одне одного ми спомин
Одне одного луна
Я відчув твій ніжний дотик
На скривавленім чолі
Ти – розрада і мій спокій
Моє небо на землі
Твої руки притлумили
Мій пекучий в грудях біль
Бачиш, як мене накрило -
Ворог влучив прямо в ціль
Застилає мені очі
Чорна кіптява і дим
Обійняти тебе хочу
Та немає більше сил
Як же мені пощастило
Знов побачити тебе
Моя люба, моя мила…
В мене кров з грудей тече
Вітер на вухо шепоче
Що прощатися вже час
Моє серце кровоточить
Доля розлучає нас
У згасаючому світлі
Тануть обриси твої
Нехай маки в полі квітнуть
Проросту одним із них
/Олексій Мазур, Дніпро/
