Я пізнав глибину найтемніших ночей божевілля,
Що ховало живцем в задзеркалля поранення мрій.
Незручним був для світу, неначе культура Трипілля,
Та не маю, як інші, занурених в кров мімікрій.
І не шкрябає кіт на душі, вже скрутився в калачик,
Бачить сон про якісь чудернацькі світи навкруги.
Гучно б’є у литаври розбуджене Сонце гаряче,
Щоб створіння живі не вмирали безглуздо з нудьги.
Донедавна я вірив, що день безсумнівно настане,
Враз оздобить світило верхів’я затінених гір!
Та воно лиш цілує, мов дражнить, краї наостанок,
Знову вкриє пітьмою простори до сліз дорогі.
Я пізнав глибину самоти небувалих масштабів,
Це і карма моя, і спасіння від хтивих образ.
Не боюся відтоді всіляких оманливих штамів,
Маю серце відкрите, найкращу з відомих прикрас.
19:40, 18.09.2021 рік.
Зображення: https://nagoroshine.com.ua
