І не чужі, але й не свої
Раптовим спалахом сліпучим,
То вибухом, то скреготом болючим
І тіло й душу полосують, як ножі,
І ти втрачаєш рівновагу, ти на межі...
І не чужі, але й не свої
Зникають в темноті, в мовчанні,
Їх, раптом, знову стрінеш на путі,
Але вони не ті, що тобі Богом дані,
Не ті, що назавжди з тобою у житті.
І не чужі, але й не свої
Нехай і будуть з близької рідні,
А може з близької, що аж по крові...
Байдужі, навіть в ці, короткі дні,
Бо пустота у кожнім їхнім слові...
