КОЛИ МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ
Жили-були Марічка і Іванко. Жили вони в невеликому містечку Залізняки і їх хата знаходилась десь на окраїні того містечка. Були вони ще молодими, не більше тридцяти років і виховували вони сина, котрому було 5 років.
Марічка працювала на птахофермі, а Іванко уже 2 роки як був безробітним. І підтримував Іванко сім*ю матеріально тим, що вирощував у себе на городі картоплю і цибулю і продавав їх на базарі. А ще Іванко заробляв тим, що збирав чи скуповував металобрухт і здавав його у пункт прийому металобрухту, відвозячи туди метал на свому старенькому =вухастому= =Запорожцю=. Біля хати Іванка була гора металобрухту і коли вона збільшувалась, то Іванко здавав той брухт і мав якусь копійчину.
Якось увечері лежали Іван і Марічка у ліжку, дитина вже спала, а Марічка запитала
- Іванку, а яка у тебе мрія?
-Сама знаєш – відповідає Іванко – роботу знайти, щоб був постійний заробіток. А то набридло за копійками бігати і радіти копійці.
- А я б хотіла сфотографуватись біля Ейфелевої вежі.
- Та мені на білет до Парижа і назад рік працювати – мовив Іванко.
- Я знаю. Була б поїздка дешевшою, було б добре. Я би тільки сфотографувалась біля вежі і назад. І не треба мені сувенірів, французьких ресторанів, дорогих магазинів, лише б на власні очі побачити вежу і біля неї сфотографуватись.
Іванка засмутили слова дружини. Він любив Марічку і завжди робив усе, аби купити їй плаття, що їй сподобалось чи якусь прикрасу. Часто траплялись і бідні дні, коли надто приходилось економити на усьому, але деколи випадала гривенька за продаж картоплі чи цибулі, чи здачу металобрухту у пункт прийому і тоді Іван щось та дарував Марічці.
Дружина раділа подарункам і Іван думав,що їй вистачає його уваги. І Марічка ніколи раніше не говорила і не запитувала про мрії, а виявляється у неї он яка мрія.
- Та це ж неможлива мрія – подумав про себе Іван.
Але проходили дні і хоч Марічка більше не згадувала про свою мрію, про Ейфелеву вежу, але її слова запали у душу і розум Іванка. Йому навіть згадався анекдот =Збираю на Мерседес. Але сьогодні зірвався і купив собі Кока- колу=
Але Іванко сильно любив Марічку. Але коли він думав, як же ж виконати мрію коханої, то перед очима з*являлась велетенська стіна, котру не обійти, через котру не перелізти і котру не пробити.
Та одного дня, коли Іванко порався біля свого металобрухту, то він побачив велосипедиста біля свого дому. То був чоловік середніх літ, на гарному велосипеді, з рюкзаком за спиною. По всьому було видно, що той чоловік іноземець. І Іванко був здивований, що той начебто іноземець звернувся до нього на чистій українській мові.
- Добрий вам день – сказав незнайомець – Я турист із Франції. Подорожую по світу. Чи не приймете на нічліг?
В Івана наче щось змінилось у середи. У грудях він відчув поштовх і приплив тепла. Бо ж пан із Франції, там де Ейфелева вежа! Про неї ж так мріє Марічка! Цей пан же ж розповість усе про мрію Марічки! Це ж можна сказати, що крихта вежі сама приїхала до Марічки!
- Звичайно, пане! Заходьте! Будемо вам тільки раді!- запросив Іван.
Потім Іван підбіг до хвіртки , відкрив її перед паном і запитав у нього
- А звідки ви так добре українську мову знаєте? Чи не з українців ви, що живуть у Франції?
- У мене напевно талант до вивчення мов – відповів вело турист – в яку країну не приїду, трохи поспілкуюсь з її мешканцями і вже знаю мову. А сам я француз.
- От дивина! – сказав Іванко – І це добре, що ви француз.
Іноземець усміхнувся і зайшов на запрошення Івана до хати.
Як раз в цей час Марічка у хаті вкладала сина спати.
- Марічко – каже Іван – До нас гість. Чоловік француз, подорожує зараз по Україні.
- Добрий день – привіталась Марічка – Де ж ти Іванку знайшов француза у наших краях? Чи мою мрію згадав?
- Твою мрію, Марічко, пам*ятаю. А цей пан сам знайшов нас. Попросився до нас на нічліг, він подорожує по світу. А біля нашого будинку зупинився випадково, може доля привела.
- Зараз щось приготую на стіл, тільки сину на добраніч скажу.
А дитя було уже сонне, що закривались оченята. Марічка поцілувала синочка і на кухню.
Накрила Марічка на стіл і горілочку і до горілочки.
Сіли утрьох до столу, а Іванко каже
- А моя Марічка мріє сфотографуватися біля Ейфелевої вежі.
- Так, це наш символ – каже француз – Хоч збудували вежу більше ста років тому і за цей час є збудовані у світі складніші за конструкцією і можливо навіть красивіші, вищі, але все одно вежа притягує людей до себе з усього світу. Хоч таку вежу могла би тепер збудувати собі кожна країна, але все одно туристи їхали би в Париж, до нашої вежі, щоб подивитись на її висоти, подивитись з неї на місто, на його красу. Вежа як дорогоцінний камінь. Котрий колись знайшли і цінність його не зменшується завдяки історії, що у цього каменю, хоч і дорожчі дорогоцінні камені знаходили і пізніше. Вежа, мов дорогоцінний камінь, у котрого оправа стає все величнішою і гарнішою, а оправою можна рахувати весь Париж, усе що бачиш знаходячись на вежі. І звичайно сама вежа і так звана її оправа мають неповторну ауру, ця аура – дух Парижа, французи, сама Франція. Я до речі маю з собою сувеніри із Франції.
І француз дістав із свого рюкзака фігурку Ейфелевої вежі і подарував її Марічці.
А Іванко вже і не знав чи радіти йому чи ні. що у них такий гість у домі. Бо розумів, що тепер Марічка захоче побувати біля Ейфелевої вежі ще більше.
Ще трохи поспілкувались за столом і пішли спати.
Про своє бажання Марічка нічого не згадувала Іванку. Зоставшись з ним наодинці, а лише сказала
- Дякую, що запросив цього туриста до нас – і поцілувала Іванка.
Зранку турист знову зібрався у дорогу і попросив Івана про таке
- Не знаю чи завітаю в ваші краї ще, але маю прохання. Зроби фото, Іване на мому фотоапараті, на фоні цієї купи металобрухту. Хочу щоб було твоє фото, твоєї дружини і моє. Одну плівку я собі заберу , а іншу вам залишу на згадку.
Француз дістав дві фото касети і сфотографувались так, як він хотів.
Одну фотоплівку француз залишив Івану, а іншу забрав собі.
І коли в фотоательє Іван зробив фотографії з фотоплівки то почались чудеса. Марічка на знімку була не перед горою металобрухту, а позаду неї стояла Ейфелева вежа, як у Парижі! Інша фотографія була, як і мала бути, як і фотографувались,- Іванко стояв біля купи свого брухту. А на фото де мав бути француз, його не було видно, а було видно лише велосипед француза на фоні металобрухту, що біля Іванової хати.
Марічка зраділа і здивувалась. А Іван знову пішов в фотоательє.
А там йому відповідають
- Фотошопу на знімках не має!
І кажуть, що його Марічка наче справді фотографувалась в Парижі біля Ейфелевої вежі.
І Іван поїхав до Києва, в саму Наукову академію. І розповів там науковцям про ті дивні фотографії.
В академії задавали Івану питання і запропонували йому за фото аж 299 доларів.
-Але зробіть мені з фото копію і я згідний – відповів Іванко.
Зробили в академії копію з фотографії де Марічка біля вежі, а на копії Марічка біля брухту металу.
Сказали про це Івану, а він каже
- Я не хочу ваших грошей, бо ж ця фотографія мрія моєї Марічки, де вона біля Ейфелевої вежі.
Науковці запропонували Івану на день затриматись у Києві, бо самі мають порадитись.
Порадились науковці і кажуть Івану
- Таємниці берегти вмієш?
- Вмію – відповідає Іван.
- Про інопланетян, котрих впіймали американці і досліджують чув?
- Чув і такі слухи – каже Іван.
- Так такий самий секрет, щодо твого =туриста= і його фото буде і у нас в Україні. Не розповідай про цей випадок нікому. Фото ми будем досліджувати на якому твоя дружина, а тобі дамо зарплату вченого на 3 роки і організуєм твоїй Марічці поїздку у Париж, до Ейфелевої вежі. Згідний на такі умови?
- Раз Марічка зробить собі нову фотографію біля Ейфелевої вежі то згідний. І обіцяю що таємницю буду берегти.
- От і добре. До тебе приїдуть наші вчені, так що біля своєї хати нічого не міняй, хай буде так, як коли приїжджав =турист=, чи хто там він насправді. Можливо ще колись до тебе навідаємось, думаю ти не будеш проти.
- Та будь-ласка приїжджайте – відповів Іван, радий такій угоді.
Приїхав Іван додому, розповів усе Марічці, а та його розцілувала і була на сьомому небі од щастя. Бо ж вона поїде у Париж до Ейфелевої вежі!
Невдовзі приїхали вчені з Києва до Івана. Щось там міряли, заміряли, розпитували, забрали і фотоплівку і поїхали назад в академію.
Потім Марічка з*їздила у Париж і повернулась щаслива, бо ж виповнилась її мрія. Показала Марічка Іванові, по котрому вже встигла скучити, фотографії біля Ейфелевої вежі, і Іван теж був щасливий бо вдалося вгодити дружині. Та і його мрія виповнилась, бо з грошенятами стало краще.
Але одна фотографія Марічки біля вежі Іванка особливо зацікавила. Ця фотографія була прямо копією фотографії котру Іван віддав вченим. Іван навіть понюхав цю фотографію і йому здалось, що запахло грошима.
ID:
1025472
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Байка
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 30.10.2024 16:59:02
© дата внесення змiн: 30.10.2024 16:59:02
автор: artur gladysh
Вкажіть причину вашої скарги
|
