Вони мене розбили і зламали
І врешті-решт настав цьому кінець,
Чогось тоді в мені не стало
І все звелося нанівець.
Вони мене зламали як людину,
Вони убили щось в мені живе,
У ті похмурі дні навіки
Я не забуду цих людей лице .
І врешті-решт мені тепер байдуже ,
Я стала кимось з тих людей,
Кого терпіти не могла я дуже-
Тут є багато різних всіх ідей.
Чи соромно себе спитаю часом
Й забуду знову пропаду,
У безкінечну прірву разом
З думками я своїми упаду.
І не хвилює вже давно ніхто й нічого,
А час біжить,а час іде
У дзеркало я знову подивлюся
І наче там моє і не моє лице.
Я бачила когось ,кого уже немає,
Я бачило того ,хто в мені вмер
І сумно я б колись сказала
Та рада я цьому тепер.
Я стала тим ,ким я давно хотіла
Я стала краще,ніж була колись
І може в виборі своєму я згрішила
Та не образить більш ніхто мене.
Нікому я ніколи не дозволю
Себе отак нікчемно більш зламать
І навіть хай й я буду злою
Та не дозволю я життя своє псувать.
І байдуже хто буде це
Занадто довго я терпіла,
Урвався врешті-решт терпець
І я з минулого згоріла.
