В його очах – напруга і чекання,
Братання час і коників сюрчання.
У цих хмільних, засмучених очах
Знайшли притулок гордість, злість і страх.
І руки ці, що згодом погниють,
Тепер знамена віри підіймуть.
Його вуста, покусані й смішні
Ще кинуть сміху брили неземні.
Він з глузду з’їхав, мовби спотикнувся,
У вірі, у надії захлинувся.
В повітрі гамір, люди уві сні
Молитви шепчуть щирі й голосні.
Мурчать коти, їм сниться тихий рай,
А він повис, життя знайшовши край.
