Кохання моє не мине
Воно реальне, бо я знаю
І відчуваю неземне
Страждання,
Але ж я кохаю!
У кожнім подиху твоїм
Його солодкий смак відвертий
Керує серденьком моїм
Й злетіти хоче,
Та я смертний!
Хіба що подумки у вись,
Розправить крила знов у вирій!
А розум каже: не зірвись,
Твій поклик вірний, щирий,
Та ти забув буденність днів
І всю вразливість свого серця,
Воно кохання чує спів
Й забуло зачинити дверці!
А зовсім поруч вже стоять,
Ніби на варті, тай чекають,
Й очима заздрості горять
Омана й зрада!
Добре знають
Вони коли і в яку мить
Поцілить у твоє кохання...
О, як же хочу знову жить!
Навіщо всі оті страждання?
Візьму за руки й поведу
Тебе у дивні сни й бажання
Я все віддам і розкажу
Усі чарівні сподівання
Лишень не покидай мене!
Я буду жити та терпіти,
Переборю і страх мине,
Ми зможемо!
Навік любити!
Бо вже життя моє й твоє
Переплелось гілками долі
Одним бажанням, що дає
Прийти до істинної волі,
Коли ніхто й ніколи в світі,
Принаймні в цьому, на землі,
Нас не розлучить!
Бачать діти,
Кохання моє не мине,
Воно реальне, бо я знаю
І відчуваю неземне
Страждання,
Але ж я кохаю!
