Я дорогу до дому забуду
й полечу невідомо куди
де не чути й не бачити люду
де лиш шепіт тихої води.
Там роса на траві колоситься,
вітер листя з дерев обриває
і літа над водою жар-птиця-
в синім небі помінням сіяє
В тих краях просто йду одиноким,
тільки очі десь щастя шукають
і мандруючи світом широким
шось блаженне для себе шукають
віднайти хочуть в кожній травинці,
в кожній парі бажання влюбитись
або просто побуть на одинці
й в невідомім краю загубитись.
І дорогу до дому забути
а згадать лиш до рідного краю.
Я щасливим себе можу відчути
та й самотнім не раз відчуваю.