Зійшлося на небі сузір'я два дивних,
З'єднались, сховались за хмарками вчасно.
Соромляться поглядів знизу від підлих,
Від злих і нещасних очей поза часом.
Не гаснуть, не дивляться зірки нікуди,
Взялися за руки та й не відпускають.
Планеті - кохання? Та ні, так не бути,
Зіркам це дозволено, зірки кохають.
Їх світло осяяне димкою щастя,
Маленькі, яскраві, закохані цятки.
І є поміж них мов згоріле багаття,
Червоне та біле - загублені знаки.
Зчіпились навіки своїми думками,
Цілуються й знову чекають на хмари.
Їм соромно жити під нами, над нами,
Зіркам треба місце - звільнити всі чари.
Містичний мотив розігрався між ними,
Розкидавши зорі по світові всюди.
Їх щастя - це темрява, місяць та мрії,
Загублені очі й закохані люди.
Їх безліч. Вони безумовно щасливі.
Всі зорі вхопились за руки і плачуть.
Своїм павутинням занадто красиві,
Нещастя під небом ніколи не бачуть.
Самотні джерела, як привиди мертвих,
Заблукані в часі, та просто не варті..
Не зможуть прожити й не можуть померти.
Й навчити все людство щасливо кохати...
[ 3/10/09 | Landen >
Богдан Духевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую написав після того, як більше години невідривно дивився на нічне небо, на якому були гааарні хмарки, великий місяць і дві зірки, які знаходились на великій відстані одна від одної..
03.10.2009 - 22:25
03.10.2009 - 20:01
Богдан Духевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00