Ажурний друг
Така прозора ніжна синь
Ввірвалась знов у літній ранок,
Й очей весняну голубінь
Кришталем задушив світанок.
Аж тут на землю хмарка впала -
І все застигло у тумані…
Від нього… чи від сліз нам стало
Очей не видно у прощанні .
Ти розчинивсь в імлі розмаю.
Ти - привид, Ти – сухий обман.
Торкаюсь, та не відчуваю :
Туман! Туман! Туман! ТУМАН…
Але я маху не дала,
Й забувши давній страх і втому
На руки той туман взяла -
І понесла його додому.
Бо в нього твої ручки й ніжки,
Й твого волосся ураган…
У всіх живуть собаки й кішки,
Зі мною ж мешкає туман!
