Дитя наче привид, його як немає
Та в вухах ти чуєш його тихий стон.
А втомлений лицар знов маску тримає,
Та впустить її, як зануриться в сон.
Всі погляди тануть, в очах лише мутність
Та знову ми бачимо привид дитя.
Із темної прірви з’являється сутність,
Яке через стіни бачить наше життя.
Тоді воно бачить дитяче обличчя,
Та чергу з дітей, що в мовчанні стоїть.
Звірине єство в свої марення кличе,
Похмурий герой все одно мовчки спить.
Дитя як Дракон, його хочеться вбити,
Та він дуже легко може знищити Вас.
Велветиновий лицар так мріє пожити,
Дуель він Дракону призначить нараз.
Та монстр безсмертний, та бійка даремна,
Даремні старання, даремна війна.
Та лицар воює дедалі шалено,
Дракона не вбити йому... все дарма.
Дракон та дитина – єдина родина
Дракон захищає дитину від всіх.
Він всіює острах в звичайну людину,
Герої в Дракона лиш викличуть сміх.
Дракон та дитина, два чоботи пара,
Miszka su Lokiu, Abu du tokiu .
Дракон та дитина – то тільки примара
Що виникли у мрійника голові.