Щойно все вдягне темне вбрання,
Дух свободи постане з порталу,
І обірветься шлях навмання,
Все проникне у силу незнану.
Тут не місце для пошуку слів,
все сприймається як підсвідомо,
Тут застине безмежний плив днів,
Дух свободи занурить все в кому.
Серед темних доріжок є шлях,
Що відкритий лиш раз без причини,
А над ним темний вимір простяг
Вірний месник, хранитель людини.
Тут не місце війни у тобі,
Читко вибір вже зроблений ними,
Хто прийшов - той володар собі.
Хто помер - той вже вдруге не згине!
Над високою вежею мрій
Простягається зоряне коло,
Імена загоряться творців...
Все сприймається вже несвідомо.
Нас щось п\"є із середини... Звір
своїм оком пильнує крізь шкіру.
Він п\"є жадібно цінний ефір,
як впиваються кров\"ю вампіри!
Цей бенкет ,як призив до сторін,
до частини всьго, що є поряд.
І нарешті з\"являється Він,
неспокійно блищить його погляд
Хтось відразу ж і зробить уклін,
Носій світла подасть йому руку.
В той же час пролуна з небес грім,
та чи варто згадати про муку???
Їх звільнило від болю, сумлінь,
В них забрали оте, що боліло...
У ОСНОВИ ВІДРІЗАЛИ ТІНЬ,
порожнечу залишивши тілу....
Оценка поэта: 5 оО...чудово... сильно... Як оце усе почав уявляти - потрапив у новий, дивний і незнанний досі мені світ... А ще оцей виділений великорегістерний рядок. Він мене чарує...
Ентелехія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
