Горить свіча, палає ватра,
Хлюпоче джерело із-під землі.
Усі живуть, чекають "завтра",
А "вчора" досі ще живе в тобі.
От якби вирватись, побігти...
Туди, де сонця вже нема.
І най тебе ніхто не баче,
Туди, де тиша осяйна.
Де гори обступили твою думку,
Й немов по лезу вже пройшло життя.
Й готове обірватися щомиті
І десь піти далеко в небуття.