Я знімаю її…набридло бути фальшивкою.
Посміхатися, коли сумно. Хочеться бути справжньою. Зніміть її…цю бридку маску. Нема інфекції такої…Ми і без її можемо жити. Сміятися, коли хочемо. Плакати, коли сумно…Кричати, коли емоції вистрибують з тіла наче вітер з гір. Танцювати, коли душа цього бажає…мм..та ні, наша маска цього не дає. Ми боїмося інфекцію, яка має назву «Думка інших». Чому? Ліків від цього немає..поки самі цього не забажаємо нічого з цього не вийде.Я впевнена, що більшість людей страждає таким захворюванням. Хм…ви не впевнені в собі? Ви забула, як розмовляти?...тоді будьте дитиною. Бо тільки діти можуть співати, коли захочуть, стрибати босоніж по калюжам. А чому цього ви боїтесь? Ви вже дорослі..ну, звичайно і ви одягли маску. Так? Знімайти її…бистріше, жити стане легше всім… і мені також. Симптом один найважливіший, який змушує одягати маску – це Кохання, а у кохання стільки наслідків1) біль; 2)страждання; 3)сльози; 4)радість…..та їх багато, навіть всі не напишеш. А коли натянута маска…немає кохання, немає радості, немає щастя…зникає все…це наче камера в тюрмі, зникає весь світ. Немає нічого, але ні..є маска з якою вам здається жити легше…Зніміть її і світ стане кращим!
