Ніч дощова, на наші відносини,
насунулась нишком без попередження.
Нервові клітини, кривими покосами,
складали у вічність незакінчені речення.
Початок з іронії – на фініш із криками,
і тиша..., з відсутністю свого призначення.
Вологість в очах їх робить ніжнішими,
та злість у душі не дає це побачити.
Здавалося б все – почуття вже затерті,
звабливість приїлась..., та щось таки є...!
Ми зараз є справжні, ми зараз відверті,
Ти вперте, нестерпне кохання моє!
