То не в повітрі щось було…
Не чари, що навіяло життя.
І навіть листя чуло те тепло,
Пожовкнувши й упавши в забуття…
То не пташки співали коло тебе…
Які пташки? Була глибока осінь!
Над нами тільки сіре, темне небо,
Та ще краплинки дощові у косах.
Як сон… чарівний сон… уже забутий.
Насмішки злих богів над нами…
Ніколи нас не бачитимуть люди.
Нас не побачать вони більше разом.
Слова, надія, сподівання марні.
Усі вони нічого вже не варті.
