Ти віддала мені три своїх вечора, три дивовижні зоряні повені, три неймовірні сонячні усмішки. Наші кроки лунали в безодні порожніх вулиць, а мертве листя все сипалось, сипались крізь сито покручених голок і шипіло під натиском вітру.
Я боявся торкнути тебе за руку, щоб не знайти в ній холод. Я не смів тобі глянути в очі, щоб не збагнути їх присуд. Я не міг повісти тобі слово, щоб його не вхопив вітер, оте єдине слово, що мовиться раз у житті, і його неможливо кидати на вітер.
Тричі сонце вмирало на наших очах, і небо жевріло маленькими іскорками. А коли вітер шаленів, здавалося, що він хоче роздмухати грандіозну пожежу, щоб запалити дерева, та йому бракне сил. Але так тільки здавалося... Мляві промені ліхтарів понуро цідились крізь морок і сирість, і по наших обличчях котились притлумлені тіні.
Ми зайшли у завулок. Був останній мій шанс - третій вечір. Я уперше підійшов так близько до твого будинку, до твого життя, до стіни, за яку ти ховалась од світу. О лунке передмістя! Мені шляху до тебе немає - тільки назад, до минулої порожнечі. Бо не мій силует сколихне невагому фіранку в голубому вікні цього дому, не мої кроки відлуняться на незаймано-чистому причілку.
Ми зайшли у завулок... Я зайшов у безвихідь. І не вийти, не винести біль скам'янілий, не ошукати похмуру ознаку... Невже тепер, коли я знайшов тебе - єдину і створену тільки для мене, - ти можеш належати комусь іншому? Невже наші радощі й болі не можуть сплестись в цьому світі назавше? Невже нічого іншого, крім трьох осінніх вечорів, ти для мене створити не згодна, і на безліч тижнів, місяців, років мені судилася самотність?
Я вдивлявся в твоє обличчя, і серце моє відчувало незгоду, а битись за тебе не стало сили, і віддав я себе сліпій течії.
Крізь осінню галузку я бачу тебе у червоному сонці, що велетенською пелюсткою врізається в схилені плечі обрію, залишаючи по собі іскри. Я сховаю тебе, мов малесеньку іскру, у глиб свого смутку, в провалля упертої віри, і неспокоєм-вітром розідму величезне багаття, яке нікого, проте, не зігріє.
Бо як четверте сонце народилося із квітів і жайворонків, ти стала іншою. І - чужою.
романтика розбитого серця
