Сосновий бір стоїть на видноколі,
Видніється неба блакить.
Тендітна, струнка, білокора берізка,
Неначе на варті стоїть.
Листки золотаві, розпущені кіски,
Неповторна, красива така.
Красу твою ніжну, чарівна берізко,
Віддзеркалює бистра ріка.
Замріяний ліс у глибокій задумі,
Поблизу ніде ні душі.
Він вітру, неначе, тихенько шепоче:
«Колиши, колиши, колиши!»
Так швидко минулося літо.
Колись тут вирувало життя,
А зараз все сумом повито,
Бо осінь тихенько прийшла.
Зачарований ліс навіює смуток
Не тому, що осіння пора.
Ця картина, немов досконалий відбиток
На схилі людського життя.
