Мені дуже жаль, коли ідуть від нас люди,
Не витримавши, важкого життя,
Або по дурості ідуть самостійно у небуття,
Покинувши цей світ буття.
Весь час там тим душам страждати, неприкаянними бути,
Бо віри тут, на Землі, не мали вони.
Будуть над Землею літати,
До коханих та рідних рватися,
Але назад незнають, як вертатися,
Така небесна ієрархія, такі Всесвіту закони...
Хто карму свою не відробив,
Ті останні в черзі на каяття,
На прощення до Бога-вітця,
Який сам за нас страждав,
Але хрест свій доніс до кінця,
Тому нам і дано дожити до закінчення свого життя.
Але як це зробити?
Долею ті дороги сповиті,
Кожний сам, по своїй волі,
Вибирає шлях собі
І йде по ньому,
До межі,
До кордону,
Де нема Земного життя,
Де нема божої волі,
І нема вже долі, тільки небуття...