Блиск твоїх очей у місячному світлі,
Промінням ревнивим мене спопеляє
І ріже по серцю немов сталлю,
Я з тих ночей зникаю, я їх забуваю.
Але душа, ні, болить,
Від недовіри, щимить,
Невже я полонянка, твоя одаліска ,
Яку треба волі лишати і в світ не випускати?
Невже доля у мене така, бути в полоні
В обіймах твоєї любові,
Твоєї схибленої пристрасті,
Твоєї уяви, щодо особистості?
Я не річ, яку можна від світу сховати,
Нікому не показувати,
Погратися , а потім, як непортіб викинути,
Я людина, така ж ,як і ти.
Ти не маєш права бути розпорядником моєї долі,
Держати, як в`язня в неволі,
Ось крила відрощу і злечу, і порину у світи,
Шукати свободи для душі...
Свобода для душi, цикаво!!! 
