Вона торкається мого язика та ніжно огортає його. Гіркота огидна мені, але одночасно і приємна. Інколи хочеться чогось…інтригуючого в роті. Сповнена різних настроїв (з цукром чи без) кава задовольняє потреби у відсутності сну, вона збільшує робочий день ще на кілька дорогоцінних годин. Філіжанки – мої батарейки. Здається, не я маленькими повільними ковтками запускаю темний розчин у себе, а вона сама, автономно, завойовує усе моє єство.
П’є мене.
Напивається.
Кава – алкоголічка.
Блін, ну прозаїк із мене справді нікудишній. А каву я терпіти не можу.
Оригінально ж!
