Прихилилось серце як верба над рікою.
І стражденно виплакує пройдену долю.
І виплакує - плаче, що не бачить ті сни,
Що наснилися після приходу весни.
Виростали берези, навколо горіло,
Все сіяло весною і зеленіло.
І лунала в гаю соловейкова пісня
Про любов - про весну, що колись закінчиться.
Цвіт упав,почало достигати багаття.
Небо падало вниз без якогось завзяття.
Лоскотав вітерець ніжно за головою
Та нашіптував вальс, що дарує спокою.
Ти зірвала плоди і надійно сховала,
Прийшла осінь п'янка, дощі бурі упали,
Розірвали на пам'ять опору м'яку,
Що тримала при світі, вгоджала життю.
Та мороз заспокоїв засліплену душу.
Снігом вкрилися гори, ліси, моря й суша...
Все пройшло.І верба хоче сонячну ласку,
Та дарма, та дарма - вже не буде початку.
