(субєктивний і занадто особистий переклад)
Чи є життя на Марсі?
Чом Мері не така, як всі?
Чом Мері так не любить мері,
Й приносить зірки звідусіль?
І входить лиш в відкриті двері?
О, Мері… Мері, ти – свята,
Бо ти глибока, хоч звичайна.
Ти – Мері. Мері. Саме та,
Що має власну хвору тайну.
Хтось бачив не твоє лице?
Відчув твій смак і був в ніде?
Це розпад світу, крах імперій!
Каталізує цей процес
Будда для Мері.
Він вже йде…
Що ти могла і ким була?
Лиш глянь-но, Мері, чим ти стала?
Ти собі власний світ звела
І в нього наче в кому впала!
На стінах - небо, сонця схід,
Вчорашній день вмирає тихо,
Й ти з ним… Чи залишиш слід
Про своє власне тайне лихо?
Хтось бачив не твоє лице?
Відчув твій смак і був в ніде?
Це розпад світу, крах імперій!
Каталізує цей процес
Будда для Мері.
Він вже йде…
Забудь про все, забудь про всіх, залиш лиш те, як ти кохала.
Ти мене хочеш, я це знала…
Чи буде боляче?
Та ні… Все буде так, як у ві сні! Молись мені, молися богу!
А я не вмію…
Маєш змогу. Ми тут лише самі – одні!
Я вірю всій твоїй брехні…
Я, Мері, все бачу. Як птах.
То не живи в моїх думках!