Ти для мене нiхто. Може цього й читати не будеш.
Не знайомлячись навiть, не знаючи - легше забудеш.
В друзях ми не були i не будемо ми ворогами...
Тож, вiтаю тебе з новим днем!.. i з новими "рогами".
Я немало прожив. Був обласканий долею й битий
I затвердив давно - не дано менi право судити.
Є Всевишнiй для того, щоб грiшних судити й карати,
А я, дивлячись збоку, можу лише тобi пiдказати.
I найперше скажу - ти себе оцiнив зависоко,
Весь в амбiцiях був i лiтав над людьми наче сокiл,
А коли уявив, що ти справдi серйозний мужчина,-
Ти сватiв спорядив i послав до своєї дiвчини.
Та мужчина не той, хто в штанах i пiд вусом гуляє,
А лиш - хто про сiм'ю, про дружину i дiточок дбає.
I коли "припекло" - ти собi вибрав легшу стежину:
В невiдомi свiти вiдiслав заробляти дружину.
Тож, здається менi, що її не кохав ти нiколи:
Не заб'ється душа твоя й серце твоє не заколе.
Ти напишеш листа зi стандартним: "люблю i цiлую",
Тiльки любиш себе - i себе лиш одного шануєш.
Не задумався ти - чужина не шанує нiкого;
Не пiдставив плеча, не спромiгся зробити нiчого,
Та вона все змогла, все зробила без тебе, юначе,
I лиш зрiдка вночi тихо-тихо в подушку поплаче.
Час iде i душа iнстинктивно притулку шукає,
А дiвоча краса жовтим листом у безвiсть втiкає...
Тож, знайшла в чужинi те, що вдома знайти не вдалося -
Тiльки серцю, нажаль, розколотись навпiл довелося.
Розлетiлось воно, як гiрського кришталю краплини:
Не тебе пам'ятає - забути не може дитини.
Не твоя й не моя у руках моїх пташка спiває -
Я зробив все, що змiг, та на волю її вiдпускаю.
Повернеться вона у свiй сад до далекого дому
I про бiль свiй не скаже, зiшлеться, можливо, на втому -
То вiзьми хоч тепер обiгрiй своїм серцем дружину
I в собi пошукай її суму можливу причину.