Я люблю його: ніжного, щирого.
Я люблю його тільки вві сні.
Я кохаю його – мого милого,
Але він не потрібен мені.
Бо насправді без нього щаслива я
І не бачуся з ним наяву,
Та була я для нього єдиною,
Тільки він про цю правду забув.
І тепер я лиш інколи згадую
Коли бачу ці очі вві сні,
Що обманом було – стало правдою,
Він тепер не потрібен мені.
Я забула давно і вже не повернути,
Не згадати, не вірити і не чути
Ті слова, які не хотіла збагнути
Я не зрозумію, не зможу відчути.
Але інколи я його згадую,
Коли чую той голос вві сні,
Ті слова, які були правдою –
Вони вже не потрібні мені.
