...Жила-була собі княжна і звали її Ладолюба. Князівство її було невелике, але управління ним відбирало чимало часу. Князівна полюбляла в усьому порядок, дотримання якого вимагала від своїх підданих та мешканців князівства. Кожного дня, осідлавши свого відданого коня Чудимира, вона прямувала до своєї князівської резиденції. Іноді її шлях пролягав через непролазний зачарований ліс-примару, котрий мав таку звичку виникати несподівано на шляху її величності. Але Ладолюбу це не бентежило і не лякало. Навіть неприємно-лячні звуки й крики, що доносилися з хащ лісу не докучали княжні, оскільки з нею завжди був поруч голосистий соловейко Гудислав, що перекрикував той гамірний безлад своїми багатоголосими, милозвучними, романтичними романсами. Під таке мелодійне тьохкання і досить задушевні пісні Чудимир завжди швидко вибирався з такої халепи, а перепони, у вигляді повалених дерев і колючих кущів, зникали – розвіювались. Але цього разу соловейко мовчав, чим дуже здивував Ладолюбу, що стала неабияк хвилюватися. Бачить княжна, що не просто запізнюється до важелів правління, а вже надовго застряє в пащах лісу. Благання Гудислава заспівати хоча б що-небудь виявляються марними – мовчить, ніби води в рота набрав. В дорозі вершницю наздоганяє ніч. Страх уже ось-ось змусить вистрибнути її серце. І ось нарешті їй щастить дістатися до якогось поселення. До цієї думки спонукали поодинокі вогники у непроглядній темряві, тай довкола іноді проривався собачий гавкіт, добре, що не вовче завивання. Тож Ладолюба трішки заспокоїлась, але проситися на ночівлю не насмілилася. В темряві здибала щось схоже на лавку, умостилася і заснула. В ту моторошну ніч приснився їй дивний сон, що Гудислав почав монотонно каркати. Від цього жаху вона аж прокинулась. І виявилось, дійсно, соловей, що так колись добре й солодко виспівував, тепер виголошував лише примітивне «кар-кар». Дівчина злякано кинулась на шию Чудимира, що спокійно ласував тамтешніми колючками, мов верблюд. Придивившись до свого вірного коня, княжна узріла, що він таки став схожим на двогорбого корабля пустині, бо на спині його височіли дві говерли. Озирнувшись довкола, Ладолюба почала помічати, що навколишня місцевість чимось їй знайома, хоча все якось брудно, неохайно, безладно, безсмаку і неприємно. Але що тут вдієш… Йдучи бридкими й захаращеними вулицями міста, князівна мріяла про гарячу чашку зеленого чаю з жасмином. Раптом дівчина остовпіла. Перед нею красувалась споруда, яка мала таку ж зовнішню форму, ну точнісінько як її князівський палац. Тільки була дуже занедбаною. Завітавши в середину споруди, вона зустріла лише одного старого чоловіка, який так був схожий на її писаря Лясописа. От тільки від писаревої порядності, акуратності, точності та чистоплотності не залишилось ані сліду. Він був весь такий брудний, огидний, обідраний та ще й смердів і бурчав щось собі під носа. На несміливе питання дівчини, хто власник даних покоїв, писар відрізав, що це палац її величності Безладолюби. Ладолюба здивувалась! Помовчавши, стала допитуватись, а чому ж так безлюдно, порожньо і самотньо в цьому краї, де поділися жителі? Лясопис поцікавився, а чи шановна гостя не з іншої планети? Бо як у них ведеться, відсутність ворушіння людей говорить лише про те, що їм просто лінь виходити зі своїх домівок, а будь-яка праця в них не в пошані. І тут поступово наша героїня почала отямлюватись. Все, що оточувало навкруги, було її власним князівством, але в негативно-протилежному образі. Голод, який вона в собі відчувала тепер розповсюджувався не тільки на тіло, а й на душу. Їй так закортіло обійняти і поцілувати цього городянина, незважаючи на його вигляд, який вже не здавався для неї таким потворним. До княжни доходить, що весь цей час вона відмежовувалась від того, що є невід’ємною частинкою цілого. Зазирнувши в каракулі писаря, вона прочитала, що безлад, хаос – це вища форма порядку. А вона весь цей час цією метою марила, жила ще й інших спонукала до цього! Коли вона це усвідомила, і подумки вибачилась за свій хибний світогляд, соловейко раптом заспівав і все стало на свої місця. Відтоді в князівстві праця змінювалась відпочинком, а лад чергувався з безладом, і все це жителі з їхньою княжною однаково любили.
18/03/2010
ID:
203914
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.08.2010 07:49:31
© дата внесення змiн: 02.08.2010 07:49:31
автор: Ростислав Свароженко
Вкажіть причину вашої скарги
|
