По тихих вуличках старого Львова
Ти йшла, спинялося усе навко́ло
І що зі мною розпочнеш розмову
Не вірилось, не сподівавсь ніколи
Ти підійшла і зруйнувавши ти́шу
Спитала - «Чом замрі́яний такий?»
Я відповів «Для тебе пісню пи́шу»
Мов ниточки́ сплітаються рядки
Соломія, Соломія
Ти реальність чи ти мрія?
Навіть сам не розумію
Що зі мною, серце мліє
Со́ломія, Со́ломія
Сам не знав, що так зумію
Закохатись в очі, вії
Я від них бо́жеволію
І ми зайшли до тихої кав'ярні
І ти до рук мій ру́копис взяла́
Читала, я ж вдивлявся в очі гарні
Для двох ота́ приємна мить була
Ти прочитала потім ще раз, знову
І до душі тобі мої слова
Гаряча кава, чарівна розмова
ти попросила щоб я заспівав
Соломія, Соломія
Ти реальність чи ти мрія?
Навіть сам не розумію
Що зі мною, серце мліє
Соломія, Соломія
Сам не знав, що так зумію
Закохатись в очі, вії
Я від них бо́жеволію
