Кажуть смерть це продовження життя. Сперечатись не можна адже кожен з нас вірить у продовження життя на небесах. Там небесні світила дають тобі нову роль у новому спектаклі. Тому не можна зневажливо і зверхньо ставитись до людей, бо ніхто не знає, яка наступного разу доля випаде тобі. Доля ворожка тасуючи дні, шукає свого наступного покупця, і ніхто не знає хто і коли стане її покупцем.
Старі – це як маленькі діти котрі проживаючи життя, все ще вірять у світле майбутнє. Не писала б усе це якби не випадок в автомобілі.
Забирали ми з батьками дідуся з лікарні, з нами поїхав і його товариш. По дорозі вони виявились найбалакучішими співрозмовниками. Як весело вони казали про Смерть, яка прийшла раптово до їх знайомого. Всі ці люди похилого віку, але ця смерть ніяка не трагедія для них, вони кажуть про це якось спокійно, безтурботно. На їхньому обличчі не було страху. Чому так? Вирішивши подумала сама про себе мабуть це дуже сильні люди адже змогли переступити грань страху перед смертю і насолоджуватись суцвіттям запашних різноцвіть котрі буяють на підвіконні їхньої палати. Їх не лякають не білі стіні ані люди в халатах бо вони сильні духом, терпець який вони мають ці люди не підвладен ні часу, не тим паче Смерті.
